«Хочу працювати велокур’єром...»

Упевнений, подібні думки, час від часу, відвідують голови більшості молодих «гарячих» безробітних велосипедистів. Це й не дивно, адже хто в здоровому глузді відмовиться займатися улюбленою справою і отримувати за це гроші? А тут ще масла у вогонь підливають фільми про велокур’єрів, наприклад «Premium Rush» або «Line of Sight» (до речі, дуже рекомендую подивитися). Не варто скидати з рахунків і дуже привабливу субкультуру велокур’єрів: таких собі безстрашних вільних хлопців на сінглспідах без гальм. Начебто, все красиво... Але, це світла сторона сили. А що ж на темній?

Основна складність роботи велосипедного кур’єра полягає в навантаженні, яке лягає на його плечі. У прямому і в переносному сенсах.

У великих мегаполісах щоденний пробіг велокур’єра може становити від 50 до 150 кілометрів. У будь-яку погоду. Дощ, сніг, ожеледь - вантаж повинен бути доставлений. Особисто бачив велокур’єра на дорозі під час моторошного снігопаду з лижної маскою на обличчі і баулом на велосипеді. Їхав він між другим і третім рядом машин по дорозі, засипаній брудним снігом з сіллю. Видовище було не для слабонервних.

І навіть якщо ви везете не десять кілограмів поліграфічної продукції, а «30 грамів порошку для пацанів», все одно в дощ/сніг нудна робота в офісі за ті ж гроші здасться райськими кущами.

Також будьте готові до того, що значна частина зароблених коштів буде йти на екіпіровку і заміну зношених частин вашого велосипеда. Ну, принаймні, до тих пір, поки ви не пересядете на «фікс» або «сінглспід», тобто велосипед без механізму перемикання передач. Такі ровери менше важать, набагато надійніші і дешевші в обслуговуванні. І для крадіїв вони менш привабливі, ніж наворочені кольорові шоссейники (як захистити велосипед від крадіжки?).

Ще вам треба буде БАГАТО їсти. І не сосисок з пельменями, а нормальної якісної їжи, адже щоденний накат в сотню кілометрів так просто для організму не проходить. Потрібно постійно поповнювати і енергію, і мінерали з вітамінами.

До речі, про здоров’я. Цікаво було б глянути на знімок МРТ хребта якогось велокур’єра зі стажем роботи хоча б пару-трійку років. Адже іноді їм доводиться возити у своїх сумках і по десять і по п’ятнадцять кілограмів ваги. А якщо врахувати якість наших доріг і відсутність амортизації на кур’єрських велосипедах, то «здрастуй грижа міжхребцевого диска». І не одна.

Про такі дрібні неприємності, як маршрутки-вбивці, незговірлива охорона в офісних центрах і аромат вихлопних газів, я вже й не згадую. Тож «думайте сами, решайте сами – катать или не катать»...

З іншого боку, в житті має бути «fun», нехай навіть і не зовсім безпечний. У когось це стрибки з парашутом, у когось - пейнтбол або дайвінг, а у когось їзда на велосипеді по місту. Кожному своє.

Ще одне... Забув озвучити, так би мовити, «призові». На середину 2013 року одна доставка по Москві становила близько 8 доларів США. По Києву - близько 4 доларів. Хороший кур’єр встигає зробити за день 10-20 доставок (за наявності замовлень, зрозуміло). Ясна річ, що цифри дуже приблизні, але загальне поняття про рівень оплати роботи велокур’єра вони дають. От і рахуйте.